Регіон

(А. Іванчик)

Чотири геоекономічні зони Чорноморського регіону

Незважаючи на те, що чорноморський регіон протягом усієї своєї історії являв собою безперечну (насамперед економічну) єдність, він не був однорідним, і колоністи, що осіли тут, у різних його частинах потрапляли в різні умови. З самого раннього часу він ділився на чотири досить легко помітні регіони. Базою їх відмінності був характер місцевого населення, з яким доводилося контактувати колоністам.

Першим регіоном є Південне Причорномор'я. Тут грецьким колоністам довелося зіткнутися з досить численним місцевим населенням, що перебувало на периферії близькосхідних та малоазійських цивілізацій. Характер місцевого населення, його культура та стосунки з грецькими колоністами, досі залишаються загадковими, оскільки письмові джерела досить уривчасті, а південне узбережжя Чорного моря археологічно майже не досліджувалось і залишається білою плямою.

Краще досліджено другий регіон, який багато в чому примикає до першого і по суті є його продовженням. Йдеться про Східне Причорномор'я, яке приблизно відповідає сучасній території Грузії і триває до Кавказького хребта. Більшість регіону за природними умовами нагадує Південне Причорномор'я – це також більш-менш вузька смуга узбережжя, обмежена високими горами. Однак у його центральній частині до моря виходить велика і родюча Колхидська низовина, якою тече повноводна річка Ріоні (Фасіс) і де на момент початку колонізації існувала досить розвинена місцева культура.

На західному узбережжі Чорного моря (сучасні Болгарія та Румунія) греки також засновували свої міста на територіях, які давно й міцно було освоєні і досить густо населені. Тут населення було фракійським, спорідненим вже добре відомим фракійцям північного берега Егейського моря та північно-західної Анатолії. Тут, як і в південному і східному Причорномор'ї, греки з самого заснування колоній вступали в тісні відносини з місцевими осілими товариствами, які на кшталт економічної та соціальної організації не так сильно відрізнялись від добре відомих грекам їхніх сусідів, які не мали полісної організації (наприклад, македонців, тих самих фракійців чи карійців).

У Північному Причорномор'ї ситуація була зовсім іншою як у порівнянні з іншими узбережжями Чорного моря, так і з іншими регіонами, які доводилося грекам колонізувати досі. Якщо чорноморський регіон загалом для середземноморських греків був «іншим світом», його північне узбережжя було «іншим світом» подвійно.

Північне Причорномор'я є західною околицею великого світу євразійських степів, що простягаються на схід до Монголії та північного Китаю; ця територія поділяла зі світом євразійських степів його долю протягом усієї історії. Тут виявлялися спільні для цього світу культурні та технічні новації, через нього проходили міграції, які час від часу змінювали його етнічний образ.

Фото: ©Ірина Полінська

Фото: ©Ірина Полінська

Грецькі колоністи та іраномовні кочовики у Північному Причорномор'ї

У VII ст. до н. е., коли почалася грецька колонізація, в євразійських степах, у тому числі і в їхній європейській частині, вже існувало кочове господарство, значною мірою засноване на конярстві та вершництві. Степи Північного Причорномор'я були зайняті іраномовним кочовим народом скіфів. Але грецькі колонії з самого моменту заснування підтримували тісні економічні зв'язки з осілим населенням хінтерлянда. Зв'язок із цим населенням здійснювався, очевидно, насамперед по річках. Невипадково тому грецькі колонії у Північному Причорномор'ї на відміну від Південного засновувались у гирлах великих річок. Більш того, грецькі міста, що з'явилися на узбережжі, очевидно, мали велику привабливу силу для місцевого населення. Незабаром після їхнього заснування відзначається значний приплив осілого населення з хінтерлянду на узбережжя, до тих пір майже не заселеного. Ці переселенці селилися поблизу грецьких центрів і значною мірою формували населення їх хори, очевидно, не включаючись у полісну громаду. У результаті створювався симбіоз місцевого та грецького населення, при явному домінуванні останнього, який був заснований на економічних інтересах і в такій формі проіснував аж до початку V ст. до н. е.

На початку V ст. до н. е. ситуація суттєво змінюється у всьому регіоні – про себе заявляє нова сила, кочові скіфи степу. Кількість скіфського населення в степу в цей час збільшується, дещо змінюється і його культурний вигляд, що, мабуть, пов'язане з приходом нової хвилі кочовиків зі сходу. Виразно відчувається скіфський військовий тиск на грецькі колонії: будуються перші оборонні споруди, з'являються сліди пожеж та руйнувань, скорочується сільська територія низки міст. Опір скіфської експансії зажадав від грецьких міст значних зусиль. В результаті міста Боспору об'єдналися у військовий союз, який невдовзі перетворився на територіальну державу, керовану спадковими тиранами, Боспорське царство, і, об'єднавши свої зусилля, змогли протистояти скіфам. Іншим містам (Ольвія, Керкінітида, Ніконій, певно, Тіра) довелося, очевидно, визнати гегемонію скіфських царів, хоча вони й зберегли свій внутрішній устрій практично незмінним.

Протягом усього античного періоду всередині Північнопричорноморського регіону помітні три зони. Північно-західне Причорномор'я, регіон, що займає узбережжя від гирла Дунаю до гирла Дніпра, ніколи не був єдиним у політичному відношенні, проте домінуюче становище в ньому займав Ольвійський поліс (сучасне Парутіно Миколаївської обл.), до складу якого входив і Борисфен (Березань), найдавніше грецьке поселення регіону. Другим за значенням полісом була Тіра в гирлі Дністра (суч. Білгород-Дністровський); крім того, тут існував поліс Ніконій і ряд інших дрібніших поселень, які знаходилися в залежності від Ольвії або Тіри. Серед місцевого населення домінували кочові скіфи, в пізніший час сармати, проте завжди був присутній досить значний елемент фракійського населення та населення дніпровського і дністровського лісостепу.

Другим регіоном грецької колонізації був Західний Крим. Домінуючим грецьким полісом у регіоні була дорійська колонія Херсонес Таврійський (сучасний Севастополь). У північній частині регіону знаходилися інші грецькі поліси: Керкінітида (суч. Євпаторія) та Калос Лімен, кожен зі своєю хорою. У IV ст. до н.е. Херсонес підпорядкував собі все узбережжя західного Криму, включаючи Керкінітиду, проте на початок ІІ ст. до н.е. всі ці території було втрачено внаслідок війн зі скіфами. Сильно еллінізовані скіфи створили в Криму власне царство зі столицею у новоствореному Неаполі Скіфському (сучасний Сімферополь), яке контролювало весь західний Крим, за винятком Херсонесу. Скіфське царство проіснувало до того, як було розгромлено Мітрідатом Євпатором, який підпорядкував собі Херсонес. Крім скіфів, що перейшли до осілості у ІІ ст. до н.е., у південній частині регіону, в гірському Криму, домінував місцевий народ таврів; Пізніше у північній частині регіону велику роль грали сарматські племена.

Третій, найбільший регіон – район Боспору Кіммерійського (сучасна Керченська протока), що ділився на дві частини: східний Крим, що включає Феодосію та території на схід від неї (Європейський Боспор) і Таманський півострів та прилеглі території (Азіатський Боспор). Спочатку незалежні поліси Боспору першої половини V ст. до н.е. об'єдналися в єдине царство, що проіснувало до кінця античності. Найбільшими полісами європейського Боспору були Пантікапей, столиця царства (сучасна Керч) та Феодосія. Що ж до місцевого населення, то у європейському Боспорі переважали скіфи та таври, але в азіатському – синди, меоти, а згодом різні сарматські племена. До складу Боспору входили і території в гирлі Дону, де після загибелі архаїчного Таганрозького поселення (Кромни?) існувало спочатку Єлизаветівське поселення (давня назва невідома), а потім велике місто Танаїс.

Близькість місцевого населення регіону та подібність природних умов, міцні економічні зв'язки та спільність історичних доль призводили до зближення грецьких колоній між собою, внаслідок чого спільність, що склалася ще в архаїчну епоху, проіснувала до кінця античної епохи. Іншим аспектом цього північнопричорноморського койне була взаємодія і зближення греків з різними групами місцевого населення, яке з часом все більше еллінізувалося. Це греко-варварське койне, яке доповнювало грецьке койне, додавало своєрідності північно-причорноморському регіону у порівнянні з іншими регіонами греко-римського світу, але й близького йому Чорного моря.